2-га сукня
Це був той день, коли мені
перестало вистачати затишку твоєї кухні
із твоїм посудом, який я любила мити замість тебе.
Перестало вистачати просто бути з тобою як подруга.
Може тому, що тепло скінчилося разом з літом
і настала зима.
А може тому, що я побачила,
кому віддалося усе тепло.
Я не пам’ятаю,
скільки
тобі виповнилося років у твій різдвяний день народження.
Не пам’ятаю,
скільки ви вже зустрічалися зі своїм ромео.
Не пам’ятаю,
якого кольору була твоя
коротка супер-міні-обтягуюча-сексуальна-гіпер-блискуча сукня,
що ідеально підкреслювала твою хорошу фігуру
разом з Роминими гарними тренованими руками на ній.
Ви були щасливі,
ви були прекрасні.
Світ навколо вас був лишнім.
Я була лишньою.
Навіть не тому, що це він, а не я,
міг тебе обіймати, цілувати, на колінах тримати, торкати…
і я не хочу продовжувати цей список далі!
А тому, що я
навіть не мала права хотіти того ж.
Я не мала права показати, що я хочу того ж.
…
Хоча насправді «того ж» - це неправильне слово.
Тебе трахати я не хотіла ніколи.
Ні, ти була шедевром в моїм полі розоранім
Золотою Адель в друзках ночей незоряних.
А потім сумно-радісно стало мені,
Бо ти вже не сама стоїш на полотні.
Ви косплеїли Клімтові кляті цілунки.
Мої мізки мільйонами краяли мунки.
Розбивай же мій лувр на щепки-ескізи.
Прощавай же, ти вже не моя Мона Ліза.
Капулетті – Монтекі, Ромао – Юлетта.
І я – лишня третя, ляп у сюжеті.
І я… я втекла. Зачинилась у вежі.
Вешталась, шлялася, поки нарешті
Не охолола, розплутавши коси
Всіх своїх дивних недовідносин.
Я відрізала вухо, що в твій голос вчувалось
Я скосила всі соняхи, що повертались
услід за тобою.. Бо ж від твого світла
моя місячна ніч майже перегоріла.
І хоч ваша лав-сторі була лише триптих,
Про втечу свою не жалію ні крихти.
Лише іноді може стає трохи прикро,
Що ти зі своєї цікавої примхи
Йому зрадила трохи – і не зі мною,
А з його двоюрідною сестрою…
Але це буде потім. А тоді, у той день,
Я до болю хотіла торкнутись тебе,
Вдихнути волосся, горнутись до щічки
Розгадати секрети твоєї усмішки.
Прощавай, Моно Лізо. І твій брат, твоя мати.
Бо що взагалі тобі можу я дати?
Щастя? – Сумнівно, що те буде довгим
Силу й підтримку? Стати на ноги -
Яких в мене самої немає? Убого.
Прощавай же, Джокондо. Піду собі з Богом.
Люди – картини. Життя – це митець,
Воно ліпить мистецтво із наших сердець.
Десь на дні мого лувру серед щепок-ескізів
Дотліває під пилом моя Мона Ліза.
Любов – це мистецтво. Люди – картини.
Тобі, як Вітрувієву людину,
У замкнутім колі оголюю душу.
Руки застигли, не доторкнувши.
* * *
Одна людина з білим ім’ям і малим прізвищем
колись казала мені щось на кшталт:
«Коли впускаєш людину у своє серце,
ти впускаєш її у свій дім
і пропонуєш стілець.
Але іноді людина іде.
І після неї залишається порожній стілець».
Віриш чи ні, а я люблю свою колекцію стільців.
Вони живуть в моєму луврі галереєю з картин, і ескізів,
і уламків картин і ескізів,
по одному уламку з кожного.
Закінченого до половини.
Я змогла не кохати, але забути не зможу.
* * *
Голубі і рожеві, рожеві чи голубі,
Хлопчик чи дівчинка, хлопчиків чи дівчаток
Всі говорять про геїв, лесбійок, я якже бі?
Орієнтацій
Більше, ніж пальців
О боже мій, мамо-тату!
Хто я? Ким ви мене народили
Чи виростили чи зробили?
Я кончена чи пробірочна?
Допоможіть!
«Та це все нормально», -
Сказала мені нейтрально
Дівчинка з нейтральною «демісексуальною» орієнтацією,
Що любить хлопчиків,
Але хлопчики не люблять її,
Тому вона любить дівчаток і мріє
про пеніс
У неї, а не у ній.
Хоч перше неможливе,
А друге не спробуване.
Мабуть їй тяжко було знати,
Що мені все ж подобаються дівчата,
Але не вона.
Що я відміняю зустрічі з нею,
Бо ти позвала.
Що я завжди знала про її почуття
До мене,
Але вдавала
ніби не розумію, звідки вона забагато знає про нетрадиційне
і пропорційно замало про традиційне
кохання
і для цілковитої правдивості оповідання
мушу сказати,
що її мати
притягує більше...
Але це вже питання інше.
Тож опускаю деталі,
Рушаємо далі,
Бо питань у мене багато
Два відповідаються,
Три з’являються.
Uno, dos, tres, quatro:
1. Якщо є гомосексуальність
(себто моносексуальність до власної статі)
2. І бісексуальність
(про неї говорять не так завзято,
А жаль, бо тоді б я не дійшла до вироків,
Що я – виродок навіть серед найбільших виродків.
А це всього-навсього
окрема орієнтація
На всіх без розбору –
То на Катю, то на Миколу),
3. І є ще асексуальність
(незнаходження сексуальності
В жодній статі, що є, себто,
єдиним секс-збоченням згідно Фрейда.
Все інше – діло смаку, казав наш психо-геній.
Знати б іще, в мене багатий смак чи «смаків» просто «до фені»?)
4. І якщо ми скрізь за свободу слова,
За унікальність і рівноправність,
То може поговоримо і про
полісексуальність?
Чи це і є полігамія?
Чи як там? Не знаю я,
Як це зветься,
Коли до вашого серця
Можна вмістити дуже багато стільців
Водночас - занадто багато
Аби вас можна було вважати
Пристойною господинею.
Чи мене можна вважати лярвою,
Якщо перед десятками я розтягую
правий і лівий свої шлуночки,
але не праву і ліву ноги?
Якщо кохаю не лиш одного
Чи лиш одну...
ID:
1036505
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.03.2025 16:13:59
© дата внесення змiн: 28.03.2025 16:13:59
автор: Мона Вінчі
Вкажіть причину вашої скарги
|
