Я вкотре внікуди пишу листа,
Якого ніколи, нікому не відправлю.
Я вкотре прошу у невідомого «прости»
За зраджену, розорену батьківську землю.
Століттями боролись за державність,
За ідеї доньки й сини життя віддавали.
Чи для того,
щоб здобувши незалежність,
землю розпродали, як «нерухомість»,
А на іменах і ідеях, у власних цілях спекулювали?
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Що сказать, і як так сталось!
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Як тепер вчинять, і що дітям лишилось?
А пісня солов`їна, навіть в найтяжчу добу
Душі зігрівала, дарувала віру в краще.
Тепер ми мову свою проміняли на чужу,
А «піснею» пісню - вже не назвеш.
А зелень трав і краса природи, степів
Не давали спокою жадібним очам і рукам –
Привласнивши все, вони не чули хриплих голосів,
Що вірили, ніби щирим, та придуманим голосам!
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Що сказать, і як так сталось!
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Як тепер вчинять, і що дітям лишилось?
Чорні круки, чорними крилами,
Вкрали надію і сонце,
Розбудили вітри, що замели
Духовні скарби дідівської криниці.
За правду видали брехню,
Народ поставили на коліна,
Свободу кинули в тюрму;
А ті, хто заліз на трон.
Влаштували краю розкішний похорон!
Я вкотре у темряві спалюю листа,
Який ніколи, нікому б не відправила.
Життя коротке, і не спроста
Листи ті вогню довірила.
Нехай вогонь попросить небеса
Простити нас, за зраджену батьківську землю.
І може знову, колись, почуємо дзвінкі голоси
Дітей щасливих, щирих і веселих …
05 вересня 2010 р.
ID:
222195
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 14.11.2010 22:19:58
© дата внесення змiн: 14.11.2010 22:19:58
автор: Саша Янгол
Вкажіть причину вашої скарги
|
