Двері закрито,
Закрито і годі вже
бути брехнею,
бути відкритою,
бути вже ні,
бути ще так.
Соломку підстелено -
М'яку, шовковисту.
І як тобі падати, добро?
І як тобі, перевертню?
І на тобі, кохання.
І на тобі, подвійність.
Тільки краплі вітру,
Вітру на обличчі сну.
Це все сон, отак вибирати дорогу?
Це все сон, отак прощатися?
Це все сон, дитя.
Це все сон…
Гудки в слухавці я чую…
І так страшно від того,
що ти повернутий спиною.
Це все, напевно, виснаження.
Прокинутися б!
Прокинутися!
Про кинутися
В молоко ранку.
Яким би він не був…
Навіть в молоко
останнього ранку Землі…
Прокинути тебе.
Трагедії народжуються лише
не-по-міт-но.
Егоїстка. Его розповзлося.
Його час випав з вікна
І залишився за закритими дверима.
Двері закрито,
Закрито і годі вже.
П.С. Я не пам*ятаю, коли написала його... Напевне, подія, яка викликала його була надто болючою, і я одразу все стерла з пам*яті....
