Каяття
Я вам писав таку бруднину,
Що нині соромно мені.
На жаль. і призвище Тичина
Лише насмішкою бринить.
Тепер у мене є нагода
Свою провину донести
До українського народу-
Немає більшої мети.
Часи у вас тепер буремні:
Одні біснуються з жиру,
Другії затягнули ремні,
Ледь-ледь латаючи діру.
Усе в віршах моїх красиво
Бриніло, пакосне сміття,
Воно безжалісно гасило
Святої правди почуття.
Тепер душею я порину
У цей божественний нектар,
І як лохміття з себе скину
Мене намучивший тягар.
P.S.
І ось з оновленої душею
У яскровінь до Бога йду,
Із давнини в душі лелею
Цю заповідную мету.
Іду непізнаним ще краєм
Зустріти ранішню зорю,
І щастя більшого не маю,
Свої гріхи переборю.
