Кожен куток кімнати зайнятий мною,
Я сиджу на колінах і плачу не за тобою.
Зачинені вікна. і дощ. протікає стеля,
Я малюю сльозами чорно-білу пустелю.
Задихається страх, чути сміх нікотину,
Я на мить збожеволіла , я тепер не людина.
В мокрих кедах у розпачі зупинилась в калюжі.
Важко дихаю, просто холодно. Холодно дуже.
І в полоні очікувань з поцілунками жалю
Я за крок до неба без тебе літаю...
Паралізований сміх, та насправді я плачу.
Дощ зупиниться, прийдеш ти, але я не побачу.
