Легенькі вії ранку відкрили сонця очі,
Кудлатий погляд-промінь квартиру охопив,
Шукає, де сховатись сумна примара ночі,
Будинки, вікна, люди…Вона кудись летить,
Звільняє тихе місто, біжить у ті печери,
Де тільки павутиння, вовки і кажани,
Остання зірка гасне, на ключ замкнувши двері
Ніч допиває келих вчорашньої вини.
Той смак такий приємний, незнаний,загадковий:
Гарячий лід у ньому і крижаний вогонь,
В коктейлі поєднались сумління, біль ісором,
Він змінює твій подих і лінії долонь.
Сп'яніла від провини і норовлива нічка
Шалено танцювала під голоси вовків
І лиш печаль так влучно кидала свої стріли,
Які летять щоночі із глибини віків.
А вмите сміхом місто забуло про печери,
Де тільки павутиння, вовки і кажани.
Бо днина кольорова нам відкриває двері
І розбиває келих проклятої вини.