" Якби Кобзар заговорив"
Більше бути не можу
Нести муки свої.
Я навік ,сиротою,
На Чернечій горі,
Відрікаюся люде,
Я лаврових вінків,
І в залізні кайдани,
З золотих ланцюгів,
Повернутися хочу,
У родину свою,
В убогу хатину,
У вишневім раю.
Я б своїх діток не родив,
Не в світ іти -благословляв,
Думки б свої перекроїв,
Та й на папері змалював.
Щоб злії люди не ламали,
Не рвали вірші на куски,
З трибун високих не кричали
Й кусками тими не кидали
У свій народ. Хто дав вам право?!
Де ваша совість? Як товар,
Продали ви її і зраду,
За руку привели у владу,
Їй сотворили п'ядестал.
Негідники взялись за справу,
В напій підсипали отраву,
Усю Вкраїну розікрали,
Тепер-полізли на алтар.
Нічого в них нема святого,
Лиш знають брати хабарі,
За гріш продали батька свого,
Щоб залишитись при дворі,
Я більше бути тут не можу,
Зніміть лаврового вінка,
Облиште витоптану душу,
Для вас поета більш нема....
