|
Очи вострые тычу в морок;
бьют часы: уж четыре, пять;
сердцу жарко и тяжко, скоро б:
не могу я сегодня спать.
Только завтра спокойно встану,
как всегда, я в ладу с собой—
и в житья хоровод гряну,
до годины немой, ночной.
Приструню непоседу-память,
радость смехом начну дарить:
тем кто шрам улыбкой тянет,
боль терпя, суждено победить.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
см. тж. http://www.stihi.ru/2010/09/15/8405 (в том переводе я бы подправил первую строку последнего катрена)
Гострі очі розкриті в морок,
Б'є годинник: чотири, п'ять…
Моє серце в гарячих зморах,
Я сьогодні не можу спать.
Але завтра спокійно встану,
Так, як завжди, без жодних змін,
І в життя, як в безжурний танок,
Увійду до нічних годин.
Придушу свій невпинний спогад.
Буду радість давати й сміх,
Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг.
Олена Теліга
Махнуть рукой! Излить на стол вино!
Пусть крикнет кто— начнётся заваруха,—
ах, как хочу я распахнуть окно
стены сырой согласных немо-глухо!
А в том окне увидеть блеск хочу
лица упрямца смелого, наива,
чтоб в клети жизнь —намного ли, на чуть—
вновь ожила с волной извне прилива.
И чей-то взгляд, как новое вино,
светло как явь, лучась, мне в кубок хлынет,
питьё, что взляду злому не дано
смешать ни с ядом вражьим, ни с полынью.
И в душном зале будет вновь расти
мечта-дитя, как дурочка средь сора:
мол кто-то смог, сумел свой путь пройти
ради меня, как я— сквозь строй позора.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Махнуть рукою! Розiллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завiрюха,—
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!
А в тiм вiкнi нехай замерехтить
Чиєсь обличчя — вперте i смiливе,
Щоб знов життя — надовго чи на мить—
Розколихалось хвилею припливу.
Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
Де очi iнших, очi ворогiв
Не домiшали яду чи полину.
I в душнiй залi буде знов рости
Така дитинна й божевiльна мрiя:
Що задля мене хтось зумiє йти
Крiзь всi зневаги —так, як я умiю!
Олена Теліга
Моя душа, и горем бита,
совета ближнего не ймёт,
бежит на ветер— зло забыто—
и смехом град с пути метёт.
Чтоб, запроторив мудрый опыт
в ларец без ключика, без дна,
встречать опять рассвета топи
огнём отравы или вина.
Чтоб вере собственной и стойкой
лампаду жечь в ненастья ночь,
идти в декабрь, к апрелю только,
и встречей боль разлук столочь.
И величать чужих прохожих,
дарить от сердца им дары,
и получать от Бога то же
до встречей радостной поры.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
см. тж. http://www.stihi.ru/2010/08/31/6465, в том переводе я бы переписал второй катрен, в частности, убрал бы чистый украинизм "радо"; и последний катрен там "не в размер", расползся
Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухати порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.
Щоб, заховавши мудрий досвід
У скриньці без ключів і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
Вогнем отрути чи вина.
Щоб власній вірі непохитній
Палить лампаду в чорну ніч
І йти крізь грудні в теплі квітні,
Крізь біль розлук - у радість стріч.
А перехожим на дорогах
Без вороття давать дари
І діставать нові від бога,
Коли не вистачить старих.
Олена Теліга
"Не надо слов. Пусть будет только дело.
Заимись лишь им— спокойный и суровый,
не путай душу в полыханье тел.
Прячь боль свою. Не помышляй о скором".
Но для меня— в божественном союзе
душа и тело, счастье с острой болью.
А боль звенит. Зато, когда смеюсь я,
родник смешинок рвётся вон на волю.
Слов* не цежу. И нежность вам по кругу.
И может этим я являю смелость:
жгу сердце— им я утепляю вьюгу;
моя душа с холодным ливнем спелась.
Ветрами, солнцем Бог мой тракт наметил,
а там где надо, я тверда, сурова:
о, крае мой, моей души приветы
лишь для своих, суть не врагу обнова.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* ?? может быть, "еврейский родительный", а надо бы в винительном; но и у Б. Пастернака проскакивает он же,— прим. перев.
"Не треба слів. Хай буде тільки діло.
Його роби— спокійний і суворий,
Душі не плутай у горіння тіла,
Сховай свій біль. Стримай раптовий порив".
Але для мене— у святім союзі
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,
І сміх мій рветься джерелом на волю.
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце— в хуртовині сніжній,
Купати душу— у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Олена Теліга
ID:
258480
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 08.05.2011 23:29:47
© дата внесення змiн: 31.05.2011 01:26:50
автор: Терджиман Кырымлы
Вкажіть причину вашої скарги
|
