Я була для вас майбутнім,
ви для мене колишнім.
Але згадувати це
вважаю лишнім.
Я обіцяю,що знімлю маску,
наприкінці свого життя.
А покищо вірте в казку,
яку розповсюджую я.
З мистецько завалених граней,
знайдеться колись грань моя.
Наосліп виражених мрій,
вспливе мета,як ціль життя.
Знаю,що оступлюся,
мов птах у повітрі із зламаними крилами..
Але невдовзі повернуся,
овіяна надіями..
Я живу у віках,
загорнувшись снами.
Холод на моїх словах,
й думки культ омани.
Застигла у часі,вічна,
в рамках життя я людина,
постать зустрічна.
Що отримано,за те заплачено,
і тільки я в цьому тепер
не відіграю жодного значення.
Лечу через сотні життів прожитих
не маючи жодних орієнтирів.
З старого й несуттєвого скріплених,
просяклих пустотою вимірів.
Відіграю наївні ролі,
запалюю надії в чужих серцях.
Для мене це звичайні гастролі,
для вас ж-реальність буття..
Моя зірка забила на небо,
вона впала у мої долоні.
Я пригорнула її щільно,
щоб вона не опинилася у чужому полоні.
Мої плани та цілі
чомусь занепали.
І тільки останнім часом,
сняться життя спустошені причали..
Просипаючись в ночі
хочеться ще довго спати.
Рукою дрижачою по вікні,
боязко,але так ніжно
краплі дощу витирати.
Я хвилюю думки десятків людей,
змушуючи їх згадувати мене перед сном,
бачу муки боязкі твої
за спустошеним вікном.
Поглибившись в душі тих,кого люблю,
сьогодні спогади тривожитимуть мої почуття.
Навряд чи я засну,
розглядаючи пропалені дні буття.
З мене досить..
від таких думок не рідко
пронизливим холодом морозить.
Навкруги сотні людей
розглядають пильно,
каталоги моїх ідей.
Прикрившись щільно
сидять у кутку увесь день..
Я була для вас майбутнім,
ви для мене колишнім.
Але згадувати це
вважаю лишнім.