«Скажи, чому я вкотре старчу на ікони,
Чому додолу впав – не підвестись,
Чому ця ранняя страшна осіння втома,
Коли весна...»...і стиха похиливсь...
«Скажи, чому так байдуже до друзів,
І до сімї, до себе, до жінок,
Де ж той терпець, бо я терпіти мусив,
-Сталить твій гарт...»...Та дощ і я промок.
«Скажи, чому так важко не любити,
Чому болить, коли чужі слова...
Прощать завжди...Бо не навчився мстити,
І через те, вже сива голова»
«Скажи, чому, терпіти – це страждати,
Коли спокійне серце уночі...
Любити лиш...для чого тут тікати?»
Закрились ставні у минулі дні...
«Скажи, чому ти все життя мовчиш,
Ти віруєш чи нехтуєш одначе?
Я божеволію...бо правди не добивсь...
Стихаю я...поплач зі мною, старче...»
