Болото...Волога утроба.
Стежини кошлаті вужами.
Я хочу топтати до гроба
Ці тропи поміж комишами.
Блукати узбіччям по глині,
Чалапати небом в калюжах.
Зліпити ізнову, невинну
І вільно мандруючу душу.
Сорока до строку скрекоче
Із помахом чорним крилатим.
Зигзагом у зламі пророчить
про зиму, про кригу і грати.
Навіщо віщуєш так птиця?
Весною зигзиця кувала -
Що воля моя, як вдовиця,
Вже долю в вінець цілувала.
А ти мені знову пророчиш,
Що воля весною настане.
І вістку печальну скрекочеш,
Що зиму я буду в кайданах.
