Іноді так буває…що двоє належать одне одному…просто кінчиками пальців, повз які проходить відданість, і лягає ніжно на шовк шкіри тремтінням душі…трепет.
А ти просто малюєш по мені, і рівна моя поверхня відповідає тобі … Ти хочеш потонути у теплому затишку моїх обіймів. Вуста знайдуть одне одного, а потім передаватимуть сигнали цілунками трохи нижче… Мої кінчики пальців вхопляться за шовк твоєї шкіри, і піднімуться до шиї. Твої губи передаватимуть щось моєму животу, на що хребет в поперековому відділі відповість різким вигином… Я стану маріонеткою твоїх пальців і уст…танцюватиму під тобою як травинка під краплинами дощу…як водорості у воді своїм тілом… А потім щось станеться. Стрибок м’який у воду… і мені нічого не залишиться, окрім того, щоб вхопитись за твої лопатки, щоб не загубитись у просторі, щоб не з’їхати з глузду… злившись із тобою одним сигналом…
