Річками мандруємо по кілька днів поспіль.
Запитуємо одне одного про стиглість усіх цих плодів на червоних деревах.
Наша ноги сповиті водоростями, бо ми йдемо нерівним дном, спотикаючись об новий клімат. І очі наші, незвиклі до таких рівнин, до таких штилів в серцях, тягнуть нас у вир ілюзій: що рослини, які ростуть з дна річки є косами п"яних русалок, які сплять зарившись в пісок чи мул і знемагають від головного болю, вві сні тихо стогнучи.
Ти йдеш і убиваєш собою сотні моїх переконань і фактів, і доказів і навіть просто виявів мови. Від тебе знову тхне вбивством, але я не знаю напевно, бо тримаюсь від тебе на відстані.
Нас розділяють тисячі кроків і вічностей, всесвітів і планет. Все вирівнюється в тонку-претонку лінію, що пливе на заході і врешті стає горизонтом...
