Листопадить….
І сонне горище,
наче гавань розбитих човнів.
По щілинах гуляє і свище,
і не спиться вітрам.
У нічні, розтривожені
хвилі розпуки
жовте листя з тонкої парчі
укриває вікно…
Чути стукіт –
розговіння дощу
по руці
розливається
терпкістю айви
моя осінь,
як тихий Тибет,
де слова безпричинні і зайві,
де молитва во ім’я Тебе…
Читаючи,впізнається Ваш витончений стиль, Ваша манера, Ваші думки, які словами проникають глибоко в розуміння та відчуття
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви знаєте, уявила кроки і поставу цього вірша і подумала, що інколи треба підіймати очі до неба аби каміння на шляху не здавалося таким гострим
Дякую, що підтримуєте
Сонне горище, неначе гавань, розтривожені хвилі розпуки жовте листя з тонкої парчі, розговіння дощу по руці розливається терпкістю айви моя осінь - УЯВИЛА РЕАЛЬНО ЦЮ КАРТИНУ, ЯКА ЗА ЗМІСТОМ ВІДТВОРЮЄ СЬОГОДЕННЯ І ДИВОВИЖНИЙ ФІНАЛ ПРО СОКРОВЕННЕ...
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олечко, дякую! Усе, ніби реальне...на відчуття.
А в айву цієї осені закохалася. Хоча вона терпка і кисла, але варення вийшло як мед і дуже корисне. На роботі до чаю - найбільша розкіш) Світлої Вам осені
