Не знаю, скільки поживати
Я буду ще на світі цім,
Та доти не спинюсь писати
Я вірші власнії на нім.
Така моя людськая доля,
Яку я сам же і обрав,
Яку, мов хату серед поля,
В своїм житті я збудував.
І далі я її будую,
І далі з нею я іду,
Коли радію чи сумую,
Зазнавши певную біду,
Яку стараюся здолати,
Доклавши всіх зусиль своїх.
Не варто ж марно шкодувати
В ім'я добра ніколи їх.
Пишучи вірші, виливаю
Я в них думки та почуття,
Що в голові та серці маю
Впродовж всього свого життя,
Щоб поділитись ними з тими,
З ким я живу на світі цім,
Хто йде шляхами непростими
Часами у житті на нім,
Аби вони їх все ж здолали,
Хай як би важко не було,
І більш на них вже не ставали,
Щоб їхнє все життя цвіло,
Мов квіти пишнії, щомиті
До днів останіїх своїх,
А всі лихі, що вже прожиті,
Навіки вмить забули їх.
Адже життя в нас лиш єдине
На цьому світі. Тож щомить,
Допоки кожен з нас не згине,
На нім на втіху має жить.
Євген Ковальчук, 06. 03. 2021
