О ні, я не присвячувала вірші -
У пошті слова адресатів мало.
Які й були - то посміхались іншим,
Коли я невгамовно римувала...
Тому і зараз не присвячую (Тобі)
Слова рядка, що й так (Тобі) належить.
Якщо я раптом загублюся у юрбі -
Нехай вони нікого не бентежать,
Й не сколихнуть у темряві печаль,
І не розбудять смутком телефонним,
Бо я пишу, шукаючи причал,
Думкам, ще від народження бездомним.
Отак пишу: для себе, не для Вас...
Я Вам подарувать не можу фальші
Таких "протертих" поетичних фраз.
На них давно наготували шаржі...
Тож без образи, мій коханий друже,
Мені Ви ближчий, ніж найкращі рими -
Вони до свого власника байдужі,
Кочівники, нестримні пілігрими...
Вони зрадливі...Я Вам не посмію
Ні краплі того трунку подарити.
Я і сама від нього онімію,
Згорю дотла, хоч і залишусь жити.
Не хочу віршів і не хочу рим -
Кохання прозаїчне у поетів.
Художник теж не накладає грим,
Коли він пише милої портрети...
Слова пусті... Лиш мрії на устах
Шукатимуть свій відгомін щоночі.
Слова сліпі... У різних ми містах,
Ви бережіть себе...
P.S У Вас смарагдові очі...
