І
О, мій народе, де твій Моісей?
Куди ідеш із торбою пустою?
Заляканий тюрмою і сумою,
на той бік річки і на берег цей
пливеш, як бадилина, за водою.
Якби ж то ти хоч раз один доплів
до берега, де сили вистачає
любити землю й бити ворогів.
Коли ти справді вийдеш з берегів,
тобі на світі рівного немає.
Ти як могутня течія ріки –
мелодії, що досягає Бога.
Якби тобі, як Шіві, все – з руки...
Але усе нема чогось одного.
Поліфонічно всі ми мастаки,
а в унісон не вміємо нічого.
ІІ
Незаперечна місія народу,
та без вождів далеко до мети.
Коли нема удару за свободу,
то і Вітчизну важко вберегти.
Не раз уже у черзі за дарами,
очікували манну із гори.
Але майбутнє – це не орігамі,
омріяне у казці дітвори.
Якщо ідемо чотою одною
і у шерензі злуки стоїмо,
розіб’ємо кайдани і ярмо.
Ми на сторожі у Русі святої.
За долю України молодої
останню краплю крові віддамо.
Я думаю, що єдність - це мистецтво, а не змагання.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тоді єдність все одно повинна бути дією(як революція або боротьба протилежностей у Леніна) . І я ж не акцентую на змаганні, як засобі досягнення єдності.