Штучний промінь гуляє кімнатою. Тихо. Дощить.
Закриваєш втомлені очі. Що це? Сканер пищить.
Опусти свою пушку, Декард – тут нікого нема.
Але репліканти на волі. Скажи, чия це вина?
Зарийся у фотографії. Спогади... Чи імплантанти?
Рейчел? Палила. Проходила тест Войта-Кампфа.
Вона одна з них. Гафф сказав: «Має померти».
Хто ти сам, Декард? Можеш зізнатись відверто?
Ти розгублений. Ти мариш. А справ до біса багато!
Глянь: нуар побрався з кіберпанком – похмуре свято.
Порожні будівлі – чорні діри і гомінкий чайнатаун:
Парасолі, натовп, реклама – «я бачу твоїми очами».
Вибратись під світло дирижаблів. Мружитись. Летіти.
Золотаві піраміди корпорацій. Втікачі. Тайрелові діти.
Рой. Пріс. Леон і Зора. А хто п’ятий? Рейчел п’ята?
Навіть для кращого «блейд-раннера» їх буде забагато.
А коли повернешся, невже її прогониш? Вона плаче.
Тримає фото. Рейчел-павучиха. Будь з нею терплячий.
- Спогади племінниці Тайрела. Мені шкода – ви робот!
Чекайте! Я пожатував! Давайте другу спробу!...
Бери зброю і йди по Зору. Змію. Соломію. Спокусу.
Іронія долі – вбиваєш тільки жінок. Змія не укусить.
Більше не вкусить. Скажи Леону, скільки йому жити.
Чотири роки. Це багато? Куля вмить може спинити.
На тебе втомленого Вона дивитиметься скільки схоче.
М’яке сяйво в очах реплікантки. Не жени її цієї ночі.
Тобі насниться музика і єдиноріг. Вона грає для тебе.
Дожени. Пригорни. Нехай скаже: «Я хочу» - їй треба.
...........................................................................
Партія Батті і Тайрела зіграна. Два трупи, сова і шахи.
Поцілунок Іуди, беспутного сина, везунчика і невдахи.
«Ти, Рою, горів яскраво, тож тепер повинен згасати».
- Здохни, батьку, сам, а мені ще не час помирати!
Рой – ніцшеанський герой. В очах – небесна блакить.
Ти вбив його жінку, Ріку, ховайся – він прийде за мить.
«Ляльковий дім» JF Себастьяна. До нього - три кроки.
Декард, сьогодні ти точно засвоїш нові життєві уроки.
«Три. Чотири. П’ять». Він «іде вбивать» - о, жарти ці.
У тебе зламані пальці, у нього – іржавий цвях у руці.
Стрибати з даху на дах тебе не навчили? Ріку, нажаль.
Дощ по щоках поволі стікає, наче Його печаль.
- Знаєш, я бачив ті кораблі, що над Оріоном палають!
Проміння-сі біля брами Тангейзера морок іще розсікає.
Ці миті загубляться в часі, як під дощем мої сльози.
Зникнуть. Підуть. Час помирати... - Зникла загроза.
- Гарна робота! «Гафф? Ти? Сучий сину!» Голуб у небі.
- Чуєш, і їй не судилося жити. Втім, кому воно треба?
Скоріше до неї. Там вона на ліжку лежить нерухома.
Жива чи померла? Ні! Тепла. Кохана. Моя. Я удома.
- Ти мені віриш? – Вірю. Ти мене любиш? – Люблю.
Ми підемо звідси, вдягайся, тільки я дещо зроблю.
Ріку, він був тут. Як завжди, лишив своє орігамі.
Єдинорога. Мабуть, ходив в твоїх снах берегами.
- Декард, нам скільки лишилось? - Три кроки до волі.
- А жити? - Хто знає... Якщо не спіймають – це доля.
Будем щасливі – вб’ють чи самі помремо – нехай.
- Сподіваюсь, бог Біомеханіки пустить нас в свій рай.
Всім реплікантам присвячується
Як на мене, сценарій фільму проігнорував деякі дуже важливі етичні компоненти першовитоку... Та згоден з тим, що, як самостійний витвір, "Блейдраннер" - майже геніальний
Олена Мальва відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цікаво... Проте, хоча й фільм непоганий, з книгою йому не зрівнятись.
Олена Мальва відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Чи сняться андроїдам електровівці?" - це просто дещо інша історія. Мені бачення Скотта ближче. Ф.Діка ще Верховен яскраво екранізував. Обожнюю "Згадати все"
