Я темної-темної ночі
очей не зімкну ні на мить,
бо юне ще серце дівоче
за країну єдину болить.
І з тим болем,страшенно пекучим,
що живе у мені кожен день.
По землі своїй рідній,ідучи,
як колись не співаю пісень.
І усмішка моя не така як була,
вона в мене тепер не весела.
Не в такій я країні раніше жила,
не такими я бачила села.
Синє небо. Блакить і краса.
Від пшениці поля золотіють.
Прохолодна ранкова роса,
а зірки,що далеко,ледь тліють.
Та чи можна віддати красу цю комусь?
І чи можна її не любити?
Я за неї,щоночі щиро молюсь.
-Дай нам,Боже,цей час пережити!
Дуже гарно 
