Я свою сповідь несу через роки.
Згорьована душа вже притупилася від болю.
Матусю, ти за обрій так рано відійшла,
Хоч була ще зовсім-зовсім не старою.
Десятки років лишилися позаду.
Я не могла узятись за перо.
Бо лиш при спогадах вмивалася сльозами,
Які текли, мов чисте джерело.
Але я завжди відчувала
Твою присутність, ніжність і тепло.
Пораду завжди ти мені давала,
Коли так тяжко іноді було.
Ти пестила мене й любила до безтями.
Сама ж не знала материнського тепла.
Лишилась шестирічною ти сиротою,
Тому всю ласку мені ти віддала.
Моє дитинство- це казка незабутня,
Яка завжди жива у пам'яті моїй.
Це росяні прекрасні літні ранки,
З походами до лісу і повними корзинами грибів.
Це вечори зимові, довгі і похмурі,
І вишивання рушників
Під спів чарівний маминих пісень.
А в тих піснях життя людське переплелося
І біль розлуки, і радощі, й надії світлий день.
Я ж ті наспіви переймала,
Росла собі я підростала.
Ті людськії болі і жалі
Я через своє серце пропускала
І те зерно святої правди й доброти
Засіяне тобою, мамо
В мені з роками проростало.
Слова ж ті сказані тобою
Я назавжди запамятала:
"Щоб жила по-правді ти, дитино,
І ближнім, чим змогла допомагала."
То ж доземно кланяюсь тобі матусю
І щиро дякую за все
Чому навчила ти мене.
Для мене в пам'яті моїй
Ти вічно світла і жива.
вересень 2011 р.
