У листопаді 2014 року мені випала чудова нагода представляти свою школу та клас на районному рівні V Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, де я зайняла перше призове місце серед 10-их класів, набравши 20 балів із 24 можливих. У конкурсі я брала участь не перший рік: до цього я 2 роки поспіль займала третє призове місце.
Така діяльність мені дуже подобається, адже завдяки цьому я дізнаюся багато нового, розширюю свій кругозір.
До моєї уваги було представлено 2 завдання:
І. Напишіть адресовану вашим ровесникам передмову до сучасного видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. Доберіть Заголовок до складеного тексту. Стиль – публіцистичний.
Моя робота: «Цінуй дорогоцінний заповіт»
Друже!
Ти тримаєш у руках збірку творів генія української літератури – Тараса Григоровича Шевченка. Ці рядки пройшли крізь історію нашої могутньої країни, бачили всі ті муки, які довелося стерпіти нашій землі, щоб отримати жадану незалежність. «Кобзар» - святиня українського народу, адже ця книга лежить на нашому столі поряд із хлібом, а пісні славетного автора вишивають на рушниках.
Коли ти прочитаєш цю збірку, твій світогляд зміниться, станеш морально дорослішим. Адже дитині важко зрозуміти ту глибоку сутність, що захована за гарними словами. Якщо тобі вдалося зрозуміти, що Тарас Григорович хотів сказати у тому чи іншому рядку, цінуй це! Тепер, друже, ти один з небагатьох, хто почув Кобзаря крізь століття; тепер будеш мати дорогоцінний досвід, що залишив нам у спадок митець. Пам’ятай це та передай знання наступному поколінню!
Хай щастить!
ІІ. У формі твору-роздуму схарактеризуйте прообрази жінок, змальовані Тарасом Шевченком у поезіях «Сон» («На панщині пшеницю жала…») та «У нашім раї на землі». Поміркуйте, як ставиться автор до своїх героїнь.
Моя робота:
Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. жіноча доля була надзвичайно важкою. Бути жінкою – тяжкий хрест, від якого ніяк не можна відмовитись. Тогочасне українське жіноцтво працювало на одному рівні з чоловіками. Але, крім праці, на слабкі плечі жінки лягало ще багато обов’язків: вона мала нагодувати сім’ю; доглядати оселю, постійно зберігати у ній любов, злагоду, тепло.
Тарас знав про тягар жіночої долі як ніхто інший, бо у нього перед очима був приклад – життя сестер. Але найвзірцевішим прикладом жінки для митця, напевне, була мати. Я ні краплі не сумніваюся, що її образ він неодноразово змальовував у своїх творах.
Дуже яскраво Кобзар висловив свої переживання та співчуття жіноцтву у своїх поезіях «Сон» та «У нашім раї на землі…». Доречі, «Сон» має багато спільних рис із «Дзядзами» Адама Міцкевича, з розділом «Божественної комедії» «Пекло» Данте Аліг’єрі.
Але не будемо відходити від теми і, все ж таки, з’ясуємо: а як сам автор поезій ставиться до своїх героїнь? Про співчуття вже було сказано, але іще у цих творах не можна не помітити безмежної поваги до жінки, звеличення її ролі в житті людства. Також, у деяких моментах творів Шевченко акцентує увагу читача на долі саме української жінки, підкреслює її неповторність з іншими національностями.
З усього цього можна зробити висновок, що Тарас Григорович Шевченко – не тільки безсмертний поет, великий художник, а ще й гідний поваги чоловік і просто гарна людина.
