Не личить труна молодому,
Хоч би там як підбирай.
І новому вбранню дорогому
Не личить, кажу вам, і край!
Хай, навіть, оздоблена злотом
Та найдорожчою буде вона,
Я кричу, обливаючись потом:
Не личить молодому труна!
За який такий гріх, перед ким,
За яку ще провину
І хто, юнакам молодим,
Пропонує лягти в домовину?
Хто господар людського життя?
Хто вирішує: жити, чи вмерти?
Кому принести за гріхи каяття
І чим з душі плями відтерти?
Небесна безодня уперто мовчить.
Без відповіді всі запитання.
Безцінна людського життя кожна мить,
Тим більше - коли мить остання.
А смерть витанцьовує па,
В запалі, мов чорт, скаженіє.
У виборі жертви глуха і сліпа:
Ні старих ні малих не жаліє.
Руйнує родинне гніздо,
Де зростає батьківська розрада.
Юне життя не поверне ніхто.
І тільки смерть цьому рада.
Вона не сумує за тим,
Що затихло сердечко юначе,
Що не личить труна молодим
І що мати в безвиході плаче.
За життя!
