Тая дуже любить осінні пейзажі. Вона може годинами спостерігати за тим, як падає листя, що так приємно шелестить під ногами і легенько, мов парашутики, вкладаються на землю. Всюди така тиша, що здається, вся природа заворожено дивиться на себе в люстерко і любується собою. Навіть вітер завмер, ніби боїться розбудити цю красу Божу.
Та раптом тишу порушив шум, схожий на те, як гуде мопед. Тая чує якійсь скрегіт, нібито стогін людини від нестерпного болю. «Браконьєри»! – промайнула думка в голівці дівчини – «пиляють бензопилою. Яка зухвалість, ненаситність людини. Адже ми живемо не в глухому селі, а в самому Києві, отже розпалювати грубку не потрібно. Бо всюди є котельні, а в квартирах батареї»…
На другий день Тая, як завжди, після напруженого робочого дня прогулювалась по лісу, щоб подихати останнім теплим повітрям, та дати собі відпочити від буденної суєти.
Раптом дівчина натрапила на гурт людей, які з тривогою в душі говорили між собою. Тая підійшла ближче і побачила широкий, в діаметрі майже чотири метри, недавно спиляний пень могутнього маловідомого дерева.
– Яке неподобство, – сердито говорить літній чоловік в окулярах. – це ж унікальне дерево! Цей екземпляр занесений до Червоної Книги.
В Таїсиній душі раптом защеміло серце. Вона згадала, вчорашній епізод, і, нічого не сказавши, пішла геть від цього місця…