Ти так боялася, що залишить тебе він
У божевільні одну,
Ти так просила в кривих стін,
Залишити спогади сну.
«Брехун ! Він – попіл сердець»
На душі вкарбувалися слова,
Сама до себе знову сміється
Одна та ж сама нежива.
Ти так боялася, що піде він
І залишить в пустелі гріхів
Тебе одну-самотню, як дзвін,
Як прокляття соромітних богів.
«Любов – зрада душі !»
Кричала, зриваючи одяг і сльози
Текли по розрізаним щокам, вірші,
Що читали разом, текли по підлозі.
Розкиданий одяг, туш на вікні,
Самотня, як смерть на димному полі,
Кричить, повзе по стіні
Їдкий страх залишитись самотньою.