Мовчання вимірять словами,
А потім в рими одягнуть,
З’єднать ритмічними рядками,
Це – нелегка, скажу вам, путь.
Барвисте розмаїття мови
У думку скласти, ще й у вірш,
Це труд душевно-розумовий,
І за фізичний він не гірш.
Він схожий на буяння саду,
Не кане зроду у віках,
Бо закарбовує свій спадок
На історичних сторінках.
О, мово, рідна, величава!
Дорогоцінний інструмент
Свого народу, його слава.
Тебе плекає лиш поет,
Що не продасть тебе й не купить,
Бо він існує лиш в тобі,
І, як життя, безмежно любить
У радощах і у журбі.
І ти живеш його словами.
Ви, наче скрипка й музикант.
Ти, мово, робиш їх майстрами,
Старанно зрощуєш талант.
Поети з тебе роблять казку,
Поему, оду чи памфлет.
Увіковічують прекрасне,
Сплітають літери в букет.
О, неповторне, рідне слово -
Душі криниченька жива.
Із тебе пити я готова –
В тобі освячена вода.