Блиснуло сонце яскраве,
Хмари розвіялись кудись
І на душі величаво
Спокій в мені поселивсь.
Ходить сміливо лелека
На своїх довгих ногах
Владно і гордо здалека,
Ніби господар в полях.
Вчора його ще не було,
Й сніг острівками навкруг
Нині дивлюсь на це чуло
Що ж буде їсти мій друг?
Шпортає чорну землицю
Дзьобом бідака своїм.
Голод – не тітка, й гніздиться
В шлунку його і по всім.
Йду і гумовці взуваю
Й хліба окраєць несу.
Він, ніби жде, не взлітає...
Може і втямив в чім суть.
Ближче підходжу й кидаю
Хліба скибину: Прийми...
Той без страху забирає,
Вдячно змахнувши крильми.
Небо навкруг голубіє,
Плавиться сонце на нім.
Березень соками зріє
Входить у кожний наш дім.
Бо прилетіли лелеки,
Бути вже дійсно весні!
Хоч ще тепер їм не легко –
Краще, чим там в чужині.
Мабуть, так є, вони чують
На Батьківщині тепло,
Тому й безстрашно мандрують,
Взявши весну на крило.
