Я так боюсь кохати,
боюся тихо плакати вночі,
взаємності мені не взнати,
серце не кричи.
Таких як я не люблять,
нема мені шляху,
я правду знати хочу -
Чому? Ну чому?
Бо ж 21 тут століття.
Кому потрібна та душа?
На тонких таліях брендові лахміття,
А я? Що я?
Я радію сонцю навесні
і сонечко пускаю в небо,
І прошу серце не кричи…
Я чую шепіт трав улітку,
а восени я чую біль грози,
зима ж мені приносить тишу і сніги.
Так рік за роком,
боюсь кохати я,
Я тільки вийняла ножа,
того, що так безжально спину різав.
Аж ось летить стріла вгору знизу,
і знову в серце лучить,
мучить мене мучить.
А я ж так боюсь кохати…
А може я просто вигадала,
Що взаємності мені не взнати?
Вражаючий вірш...
