Писала квітами по стінах.
Всі змалювала... й на колінах
Залишила шматочки фарби.
Напевно гарно, можливо гарно.
Розмалювала аж до стелі.
Та невеселі, ой невеселі.
Сьогодні жовкнуть, завтра вмирають,
А душа барви знов розкидає.
Знову малює, потім страждає,
І завмирає, і помирає.
Попелом сивим па́де додолу,
А стіни вже голі і стеля вже гола.
Хтось лицемірні прине́се ще квіти.
Куди їх діти? Куди почепити?
Куди розмістити на голій стелі?
Немає тих квітів, нема невеселих.
Немає ніяких... лиш попелу грудка.
Та голії стіни, що рушаться хутко.
