Десь в Карпатах на горі
Жив чернець в монастирі
Коли півник сонечко чекає
А чернець сидить, читає
Все він хоче знати в світі
Кому добре в мирі жити
Що там пишеться в Письмі
Щоб розумним стати у житті
Прочитав він, що тисяча років
Як день перед Богом пройде.
Чернець сумніваючись думав про те,
Як це, тисячу років, як день промайне?
Не може повірить, хто це написав
Бо віру без духу, у серці він мав
Аж бачить він раптом як пташка летить
У келію скрізь стіни, і на столі вже сидить
Не бачив ніколи він такої краси
Мабуть у раю такі є птахи
Не довго любувався, злетіла вона
На дерево сіла і манила ченця
Чернець потихеньку крадеться туди
Щоб полюбуватись тієї краси
Веселкою грає її два крила
То сонечком блисне, то сріблом здаля
Як тільки до неї вже віддаль мала
Сполохне оця пташинка на інше гілля
І так крок за кроком перелітала вона
Через ліс за горами далеко вела
Граючи немов за собою вела
Співала, танцювала, манила вона
Монастир вже далеко, й дороги нема
І сонце вже сідає, і ніч підійшла
Пташка оця, піднесеного щастям
Манила далеко молодого ченця
І вже монастир за горами зник
Від захоплення чернець, загубив черевик
А вона все співала, манила ченця
Як зірочка в небі, світила вона
З гілки на гілочку, злітала, порхала
З дерева на дерево вона перелітала
Зникала, виринала і знову порхала
Та враз на ялинці, вона зовсім пропала
Отямившись так, чернець на дорозі
Повернув він назад, хоч ніженьки босі
Спішить до вечері вернутись в монастир
Голодний і босий спішить на трапезний двір
Боїться, що не встигне на вечерю прийти
Що ворота зачинять, і йому не ввійти
Прийшов до монастиря, та дивно йому
Не впізнає він нічого і чудно тому
Ворота не ті, і церква не та
За годину змінилась на нову вона
На порозі чернець незнайомий йому
Не пускає в обитель, бо невідомий йому
Промовив він відверто молодому ченцю
Не знаю тебе я, і тому не пущу
Я живу в монастирі і відлучився на час
а ти молодий, ще нікого не знаєш із нас
- Та, ні вже не немало я літ в монастирі
і перший раз тебе бачу, отут при двері
Благає чернець стража цього
Щоб до обителі святої пустили його
До настоятеля монастиря ти піди
І вісточку йому ти за мене скажи
Послухав цей страж молодого ченця
Пішов і привів настоятеля монастиря
Схиливши перед ним, обличчя своє
Монах настоятеля, теж не впізнає
Між ченцями знайомих також нема
Розказав він пригоду свого буття
І мудрий ігумен прибульця спитав
Яке ім'я між братами він мав
Антоній назвали мене в монастирі
При ігумені, настоятеля - отця Іллі
І всі здивувались, по книжці монастиря
Триста років тому, записані ці імена
« Антоній в день Пасхи безвісно пропав»,
Так написано в книжці, ігумен сказав
Дивний Бог в чудесах, той монах повторив
Що триста років, Він за годину змінив.
