Мій рідний краю, земле моя мила!
Душі притулок, селище моє.
Птахи у небі вже відгомоніли
І вечір поступово настає.
Стоїть у центрі славний храм культури.
Ідуть до нього люди звідусіль.
Зароджуються там таланти юні.
Лунають дзвінко срібні голоси.
Працюють наполегливо завзято.
Суєтності людській нема кінця.
Та знов, коли приходить срібне свято,
Так сяють невгамовані серця.
Все тут проходить в справах нескінченних,
В турботах і у прагненнях до мрій.
І де б я не була, біжу крізь терни
У селище своє, єдиний дім!
