ми провідники в електричному колі
на темно-зеленій важкій площині.
гнучкі і сріблясті, тоненькі і голі,
проводить навчились, а жити – ще ні.
нахабність безмежна, жадоба тваринна
і блиск металевий, мов іскра в очах.
хоча провідник - це вже майже людина
і мудрість, розчинена в давніх літах.
але забуваються давні канони,
і знов проступає зневіра і страх...
а ми безтурботно несем електрони
в магнітних..
в магнітних..
в магнітних полях.