Не сказати нам римами,
І не до Європи вже,
Коли обкрадають нас міхами,
Хто на троні, той живе.
Нерозумні посадили,
Ми на свою шию тих,
А вони байки нам відвалили,
Щоб годували далі їх.
Не для слави і зухвальства
Я пишу ці вірші,
А для духовного багатства,
Щоб істину знайти.
В них докори і падіння
Викриває душу тих,
Хто через своє тління
Обкрадає сиріт моїх.
Хто за них скаже слово?
Що батька вже немає,
Хто кричить «Слава Україні»,
А українців обкрадає?.
Немає правди мої люди,
Не гроші славу нам дають.
І в тих що б’є себе у груди,
А нашу Україну продають.
Не наїлись ще собаки,
Не носить вам людське ім’я.
Бо українці скрізь бідують,
І доброго керівника нема.
Тікайте дармоїди у Європу,
Бо гроші накрали ви.
А тут дайте людям спокій,
Щоб ми вільні від вас були.
Ми краще заживемо,
Коли чесно будемо жити ми.
Коли злодіїв проженемо,
Щоб не крали більш вони.
Пишу я, що знаю,
За що душа болить.
А що риму оббігаю,
За це строго не судіть.