|
Було давно те, в незапам'ятні віки
У Франції гуляла слава сива,
Що, незважаючи на біди та роки,
Жила смиренна, непорочна діва -
Любила тільки Бога і від нього,
Лише від нього, зажадала сина
Той, звісно ж не чекав такого:
Він Бог, а то проста людина ...
По вірі дасться — тільки забажайте!
Бог напустив на діву дивний сон -
Просили? Ну то що ж - тримайте,
Синочок в діви народився — Фаетон
Як підросла дитина, запитала:
А батько хто? Настала врешті мить.
І діва сину про зачаття розказала:
Отак і так — чого гріха таїть …
Замріяв Фаетон зустріти батька -
Зібрав у себе всіх диво-майстрів:
Достатньо на столах питва і яства
Хто хтів то їв, і що хотів то пив ...
Син почекав, звернувся до гостей:
Зробіть мені небесну колісницю,
Від себе і від вас, усіх людей,
В дар повезу до батька плащаницю
Оце завдання! Люд одразу стих,
Позадкував невпевнено із двору.
Залишився лише один із них -
Його давно вважали важко хворим …
Спитав: чи справді теє хочеш?
Мені метал потрібен буде і міхи,
Я працюватиму таємно і щоночі -
Удень попи повісять за гріхи ...
З міхів зробив до воза міцні крила
Позаду — хвіст, спереду - яку річ
І щоб ту річ крутила пару сила,
Гальма з металу до коліс і дивну піч
І полетіла! Птаха полетіла!
Розбігся і злетів з гори Фарон -
Вся Франція у захваті тремтіла
І свідком того був увесь Тулон!
А на Олімпі батько зустрічав -
Розцілував, обняв, голубив сина,
Дарунків сонячних із верхом віз наклав -
Яка ж розумна вийшла ця дитина!
Представив Фаетону він сестер,
Провів і показав свої палати,
Питав: куди летиш тепер?
Лишайся назавжди отут у тата!
Богині-сестри те авжеж почули -
Разом надулися і закусали губи
На все що здатні, то біду утнули:
У колісниці відламали труби ...
Як Фаетон пішов з батьком в намет,
Дурні, ліниві, нерозумні дочки,
Гальма на возі відірвали вщент...
Щоб не почув - квоктали наче квочки
Зібрався Фаетон назад в дорогу,
Пообіцяв, що буде частий гість,
Вклонився батьку низько до порогу -
На воза сів, двигун його завівсь...
Летів він до Землі з дарами сонця -
Там мати залишилася сама!
Летіло як на крилах серце,
Час зупиняти .., але гальм нема!
Почав дарунки кидати на Землю -
Здійнялися отам дими й пожар,
Рознесло Еріданську греблю -
Ні хат не лишилось, ні скирд, а ні кошар
До Зевса підійшла богиня Гея:
Зроби що небуть, бо Землі буде кінець…
Ударив блискавкою, наче із фузеї ...
Не схибив, правда, - добрий був стрілець!
Прийняли води тіло Фаетона …
Зевс плакав - він того не хтів,
А потім написав рядок закону:
Не треба людям діти від богів!
Завили сестри, заревли, запричитали
Плив смуток гірким запахом полину,
Котились їхні сльози, розтікались
Краплинами прозорого бурштину ...
Із тих часів розказують французи,
Передають ту сповідь усім нам:
Коли здають гальма чи брешуть друзі:
Шерше ля фам! Завжди: шерше ля фам!
ID:
725230
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.03.2017 04:36:36
© дата внесення змiн: 31.01.2021 02:18:11
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
