Думав, шовкова,
Думав, з шовку я,
А насправді стояла голою.
Ти дивився і божеволів,
Я тікала.
Очі плакали:
Все налякане
Серце билося.
Думав, буду для тебе втіхою:
Море дихало.
Пасма вилися,
Наче жимолость.
Чорні ягоди - очі з терену.
Не даремно мовчиш.
Тепер
Не даремно.
Ти сам
Схожий на той Данноттар,
На фортецю з
Твердого каменю.
Поруч -
Тільки Північне море;
Збожеволіти.
Чи то з Ельбою,
Чи то з Темзою,
Я прийду,
Немов оперезана
Чорним шовком.
Розростеться по морю жимолость...
Бачиш, море немов ожило.
Бачиш? Дихає
В грудях темряви.
Як же добре тобі жилось...
Не даремно мовчиш
Тепер,
Не даремно.
