Бродила правдонька нага
По світі Божім - попідтинню.
Втикала в твердь землі і в стид насіння
Той паросток - дитя її -
Тяжкі пологи - пробивався,
Незрячі глумились і люд топтався
А він , помитий, під дощем
Знов підіймався - на розп"яття,
Тягнув пелюстки вверх, немов закляття
І далі голову із плеч...
Сліпі ж... не бачуть! Як прозріти?
Туди, до зір... у рай... як неофіти!
Творець дивився із небес...
Послав їм віру, щоб зуміли
Відкрити вічі, бо ніяк... без віри
Комусь привилось, комусь - ні...
Як дивно, Боже! Дай ще слуху...
Щоб спОвнилась душа невинним духом
І це віддав Господь,
Учули щоб сумління власне:
Ніхто... лиш ти... Не зробить це , нещасний...
Схили гординю трохи ниць
І схаменись, бо бід знамення-
Свят-правдоньки глави - усікновення...
