Іду. через каміння спотикаюсь,
була любов і ненависть була.
На чуже щастя часто озираюсь,
у Бога прошу для душі тепла.
Щоби вона. як хліб не зачерствіла,
у перехожих посмішки краду.
Думками злими голова боліла,
просила в Бога відвернуть біду.
Сльозу змахнувши із колін вставала,
боялась розгубити. щось святе.
Від злих очей життя своє ховала,
та дякувала Богу, хоч за те.
Вогонь родини не світив під ноги,
у темряві блукала я одна...
Не радощами міряла дороги.
за все платила Богові сповна.
По стежці долі, йду і спотикаюсь
чужий спокутую напевно гріх...
Лиш Богові в житті я сповідаюсь,
щоб Благодать зійшла на мій поріг...
Автор Лариса Мандзюк. м. Львів.