«Як непомітні часом вади
Рабів , що дорвались до влади.»
(О.Демченко)
Гей но, братіє нікчемна
Бузувірів тих свячених
Ви лабетах ще звечора
У катів доволі чемних.
Тих, що трусять нам полову
Що «будують» «нам» палаци
Та закопують додолу
Все, що їм не можна вкрасти.
«Як не красти, то як жити?»
Ви питаєтесь у мене.
Можна красти драні свити
Тільки це усе даремно.
Розпустили по нитках,
Наші долі, нам кравці.
Посідали на гілках,
Мов би, голі горобці.
Та цвірінькаєм про долю,
Про добу козачу гожу.
Випускаємо на волю
Голопупих, на щось схожих.
Гей но братики, як там-то?
Як живеться голим в світі?
Може знову нам до Трампа,
Голопузим в драній свиті.
Що нам доля, що свобода
Брехунців з телеекрану.
Для мого, твого народу
Нам свобода ще зарано.
Ми, он, з торбою, мов ланці
Та на прощу до святині.
Бурлакують голодранці
З тих давен та ще донині.
Може, час самим відчути,
Що вже доля в нас така
Може, досить пить отруту
З чужоземного ставка.
Може, час вже будувати,
Бо руйнація гніте.
Може досить нам скакати,
Проскакали вже усе.
