Він любить зелений чай,
«Корону» ще на додачу.
З весни аж по осінь пи-
во хлебче, мов воду пес.
Він має козачий ген
і вдачу круту, гарячу.
Він вірить у силу дій,
а не у силу чудес.
Вона часто каву п’є
і теж грішить шоколадом.
Лапає із уст його
слова, мов рибалка риб,
Йому вони дивіденд
Несуть – йдуть великим накладом.
А їй спікають лице
і серце ріжуть, мов гриб.
Він бачить її в анфас
і погляд убік звертає,
І каже мозку: «Деліт
Її із папки «Моя».
Вона ж при стрічі щораз
всі спокої видихає,
З чола витирає піт,
Шепоче його ім’я.
Не дасть їй свої ключі
І ніжністю не здивує,
Скупим буде на уклін,
Не те, що вже на любов.
В копальні її душі
чуття ще, мов чай, парує.
Та вистигне, коли він
Не кине хоч в’язку дров.
