Не можу сказати Тобі я «прощай»…
Нам вечір осінній несе прохолоду.
П’ю чорний фруктовий з ожиною чай
І лину до Тебе в думках крізь негоду.
До Тебе так близько, але ще далеко,
І ми не у парі, а тільки в надії.
Вже скоро у вирій полинуть лелеки,
Залишивши нам лиш пір’їнки і мрії.
Чи зустріч готує нам бабине літо?
Якщо на те буде Всевишнього воля,
Ти зможеш мене випадково зустріти.
А випадок, кажуть, то усмішка долі.
Побачити зможем красу наших душ
І радість у карих (зелених) очах.
Ти тільки порив почуттів не поруш,
Як ніжний кохання мотив зазвучав.
Свій страх подолай і гординю забудь,
Як дотик відчуєш моєї руки.
Секунди єднання, як мить промайнуть,
Серця в унісон зазвучать навіки.
Ще будуть розлуки, спокуси, тривоги,
Хвилини зневіри, години печалі.
Майбутнє своє ми довіримо Богу –
Не можу сказати Тобі я «прощай»…
