Назавжди́ все забула! ( Ніби так. Ну...майже.)
... А дні колишні залишаються в спогадах.
І зорі угорі сміються від фальші
у голосі й думках.
...Ми живемо в здогадах -
як? Чому? Навіщо? Чи було чи ні?
І марно своє серце ночами краємо.
І все не з тими, з ким варто, у вогні,
без тіні сумління до золи згораємо.
...Забути усе неможливо, як не крути.
Важливо знайти свій шлях. Крізь сльози, поволі,
з надією в серці по ньому вперед іти,
і бачити, як угорі усміхаються зорі.
