З останнім клином журавлів,
З останнім подихом тепла,
Осінній ранок догорів
Її дорогою до тла.
Неначе чорне вороння,
Злетіла звістка-новина,
Що обірвалося життя,
Жива натягнута струна.
Сльоза в очах, в душі печаль
І давить несвідомо час.
За мить ми скажемо «прощай»,
За мить відпустимо від нас.
Із хрипом вирветься з грудей
Та незбагненна таїна,
І глухо щемом загуде
У голові: чому вона?
Вона, закохана в життя,
В дітей, в роботу і в людей,
Не всі розкрила почуття,
Ще безліч планів та ідей.
Талант від Бога прийняла
І з тим добром ішла до всіх.
Усе хотіла, все могла,
І дарувала людям сміх.
Тепер та усмішка ясна,
Що гріла безлічі сердець,
На фото тиха і сумна
По тілу стелить морозець.
Нестримно капає вогнем
Віск на запалених свічах.
Небесний янгол сивим днем
Заснув у неї на плечах.
Вона воскресне, і не раз..
З екранів і в далеких снах.
І сонцем в спогадах майне
Її земний красивий шлях.