А що ж бачить осінь?
Що буває журлива, холодна,сумна,
буває й барвиста, співуча,
хоча...
Все вона помічає,
на все увагу та й звертає...
Чи то матуся із малям,гуляють парком,
чи закохані йдуть, так за руки зловившись,
щоб ніколи й нізащо не розлучитись...
А ще бачить зневіру,людськую байдужість,
що у серденько ранить, маленьке таке...
І за солдатом споглядає,
що у окопі засинає, від пострілів,
від мін та градів, вже не здригається,
а спить, і в сні йому являється,
що мир усюди і нема війни ...
А що осінь чує?
Цікаво,цікаво...
І скарги ''набридли уже та погода'',
бажання'поспати б годинку ще б перед постом'',
зізнання, прохання, слова всі людські...
А що вона відчуває?
Самотність,тугу?
А чи,може,надію на долю кращу свою,
а може їй сниться, жовтаві сади,
і як люди,не будуть сваритись,
а може їй хочеться від всієї біди,
покривалом тепленьким накритись...
Та не знає ніхто,що вона відчуває,
що та осінь чекає й чекає,
не знає також,хто і що відчуває...
Хтось може і помирає,а хтось усе забуває...
Може хтось палко кохає, а хтось дуже змерзає...
Ніхто толком не знає,не знає,не знає....
