У цьому тумані розходяться межі та сходяться шви
Примарні дерева шукають можливість ввійти в білі брами
Почути цей голос – голос знахарки, що рве чортополох,
Одинокої літньої жінки із формами палеолітичної Венери –
Почути цей голос, піти на цей голос і вийти до річки.
Білої-білої річки, на білій кручі якої завмер чорний вовк
Що знаєш ти, вовче, про темних примар людського духу?
Про темне лицедійство гарних, але невпевнених у собі жінок?
Про темне безсоння замкнутих у власній безпомічності чоловіків?
Про темряву – назагал – світлих людських душ?
Що знаєш ти, чорний вовче, що вийшов з білої ріки потойбічного світу,
Про межі людської свободи?
Він дивиться мені в зіниці поглядом жовтих, як облетілі зорі, очей
І тільки голосом літньої знахарки рятуюсь від останнього кроку у воду…
12.2018
