Край дороги красується калина червона,
Пломеніють на сонечку її стиглі грона.
Вітер ту калину пишну з боку в бік хитає.
«Чом, вітриську, ти пустуєш, - калина питає, -
Чи тобі мішають надто мої стиглі грона?
Чом ти причепивсь до мене, як я безборонна?
Чи краса моя барвиста тобі очі ріже?
Вітрюгане! Cпинись, брате, душа просить тиші…»
Вітерець тих слів не слухав, все хитав калину,
Хоч вона слізно і палко облишить просила.
У калини така доля - на вітрУ тремтіти
І щораз боятись дуже красу розгубити.
Та калини врода чиста бува надто різна:
У снігу, на вітрі, в листі - все одно чарівна.
12.11.2017
Руслана Ставнічук (с)
