Я тебе ні в кого не украла,
Просто ти живеш в моїй душі.
Серед інших теж не вибирала,
Образ твій, навіяли дощі.
Може, просто ти моя ілюзія
У зимову довгу заметіль.
Чи почуло серце давню музику,
У якій відбився тихий біль.
Ти живеш від мене так далеко:
Кілометри, море і роки,
(Долетіти зможуть лиш лелеки)
Може, і на відстані руки.
Часто ти у снах моїх блукаєш,
Вирватись так хочеш ти на світ.
Так оцим мене завжди лякаєш,
І тому тримаю, як магніт.
Я до тебе хочу доторкнутись,
І відчути голос тихий твій.
Іноді боюсь поворухнутись:
Раптом, щоб не зник із моїх мрій.
В кожного в душі є скромний куточок де заховане саме дороге - мрії, бажання, ілюзії. Все те чим живе людина... І хай часто це - "Фата моргана", але ця сутність, буває самою дорогою для неї... http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430239
То нехай буде душа завжди благородна і чиста, як кришталь!..
