Блукати вологим парком,
Виводити круг стежками.
Шукати сліди з азартом
Ведмедів стрибучих Гаммі
Чи ельфів в дубовім листі,
Чи днів учорашніх віхи.
Спіральні плести орбіти
Й вдавати, що в нормі стріха.
Вмивати алеї сіллю –
Солити, щоб збереглися
Натхненні любов’ю миті
В зеніті бажання жити.
Почати маршрут спочатку,
Та йти у ті самі хащі –
Прокляття, дарунок, фатум?
Все важче, щоразу важче
У ритмі ступати з серцем,
Що скаче у грудях-рамі,
Увись так нестримно рветься –
Ельфійських вогнів піснями
Освячено шлях блукальців,
Що згадок не гублять в мріях.
Дістатись їм світла вдасться
Віри, Любові, Надії –
Крізь терни до зірок.
давно це бу́ло
зараз у простору і часу якась інша вібрація і відгук
може ми не ті
або лише я
якось ввесь світ нахилився
а в похиленому своя гармонія
занепаду старого
народження на руїнах нового
але старим нових не осягнуть
залишається і щось предвічне на рівні скелету
але щоб почути чи воно ще тобі доступне - потрібна цілковита тиша
Це асоціація якоїсь світлої безтурботності, радісної серцестрибучості...навіть мрійливої дитячості. Так, та сьогодні діти захоплюються іншими мультфільмами, де немає місця щирій простакуватій доброті...та це інша тема. Дякую за відгук!