Іти в школу спочатку було в задоволення, навіть прокидатися вдавалося о 08.00, щоб вчасно дістатися до Старої школи, а до неї - справді далеко. Спочатку до школи проводила мама, згодом ходила вже сама і туди і назад.
Щоб не зголодніти в школі кожному з нас з дому давали їжу. Зазвичай я брала чорний хліб намазаний маслом з кількома шматочками ковбаси, поки був сезон брала яблука «Заячі мордочки», які привозили із Світличного.
В перші дні навчання учителька нас розсадила за парти і з-за того що я була високою, мене посадили за крайню парту біля вікна. Хоч і сиділа далеко, але я уважно слухала вчительку, а вона нас завжди дивувала. На урок запрошувала чарівну фею математики, мудру сову, за досягнення давала невеличкі папірці на яких печатками були відтиснуті різні зображення і чим більше цих картинок, тим краще.
Через деякий час, нам роздавали доручення в класі. Мені діставалася книжка –відповідальна за збереження підручників, віник- відповідальна за чистоту у класі, або масовик-затійник. Вчителька суворо контролювала те, як ми виконуємо доручення, і щоразу нагадувала про обов’язки.
В класі ми жили дружно, тому що майже всі учні були слухняні і старанні. Ми створювали власну класну бібліотеку і я туди віднесла зелену книжку про Незнайка. Грали на шумових музичних інструментах бубнах та молоточках. Любили слухати музичні твори на програвачі і хоч він дуже хрипів і тріщав, але було дуже цікаво. Подобалося мені малювати та робити вироби на трудовому навчанні. Я дуже старалася, щоб у мене вийшла найкраща робота.
Все спілкування з батьками вчителька вела через «Зошит для спілкування». Туди записувала завдання з предметів, організаційні оголошення, вірші що потрібно було вчити напам’ять до якихось свят чи на уроки.
Уроки фізкультури, зазвичай, проходили на стадіоні через дорогу, або в спортзалі, за нього слугувало старе аварійне приміщення волосної управи, яке ще кілька десятиліть тому, було будинком культури. Ольга Іванівна одягала темно-синій спортивний костюм з білими узорами по-боках і показувала нам різні вправи, а ми намагалися їх вірно відтворити.
Найскладніше було мені з технікою читання. Ну не вміла я швидко читати, тільки тепер здогадуюсь чому. Вся річ в тім що я коли читаю, то уявляю ніби фільм, все про що йдеться в тексті, а спішить, летіть хтозна куди, не думаючи, здавалося мені безглуздою справою. Але ж вимоги – є вимоги.
У нас у класі було багато свят: День іменинника, спортивні, народознавчі, розважальні, сімейні, на них ми багато співали і грали ролі. У першому класі для батьків ми демонстрували сучасну версію вистави «Коза-Дереза». Свято було в новому крилі дитячому садка і я тоді грала бабу. Як не дивно, більшість слів зі своєї ролі я пам’ятаю до цього часу.
За чотири роки початкової школи, збереглося в моїй пам’яті багато приємних спогадів, які гріють душу до цього часу.
(* - на фото приміщення управи, яке було колись будинком культури, потім спортзалом, а кілька років тому було знесене, як аварійне)
добре, коли є що згадати. Щиро пишете!
спасибі
