Одного разу після школи ми з Людою пішли до мене додому. Математика була в нас написана, а от твір про добрі справи написати не вдавалося, бо нас відволікали то листівки, то календарики, то базікання, то телевізор, але твір на думку не йшов. І щоб не втрачати часу даремно, ми з моїми санками вирушили на ставок. Зазвичай в такий час Юрко Чудновців з Хоменковими хлопцями грали в хокей, отже було б весело.
Коли вийшли на Фанасієнський город і вже спускалися до долини, побачили як баба Манька, яка дуже кульгала, тягла за собою величезний кулик кукурудзи, щоб в печі розтопити. Ми привіталися і пішли, але щось шкребнуло в душі, адже така робота була їй не під силу, але дітей вона не мала, сама похилого віку, доглядала старезну матір бабу Тетяну і нам стало дуже шкода її.
Ми повернулися до баби Маньки і запропонувалали свою допомогу. Вона зраділа, але чомусь заплакала і пошкандибала до хати. Ми ж один за одним перевозили великі кулики кукурудзиння від купи, яка знаходилася внизу городу біля долини у двір до хлівця. Коли шість куликів переселили у двір, господиня нам винесла пряників, подякувала, побажала, щоб ми завжди були такими чуйними і турботливими.
Гуляння на ставку відмінилося, бо кожна з нас летіла додому записати ту добру справу, яку щойно зробили. Ми були щасливі, що допомогли. Ми пишалися собою і раділи, що твір у нас не видуманий, а справжній. Та сюрприз нас чекав наступного дня в школі. Вчителька Ольга Іванівна перед усім класом розповіла про наш вчинок, як приклад для наслідування однокласників. Виявляється, наша вчителька і баба Манька жили через ставок і тому новину про двох помічниць вона розповіла того ж дня. А вчителька, мабуть, пишалася, що виховала таких учнів.
(* - на фото справа вдалені маленька розвалена Фанасієнська хата, де й жила баба Манька)
