“Поки сонце зійде - роса очі виїсть.”
Нар. прислів'я.
Закупонились міста,
Заталонилися села.
Україно, ти моя,
Чом сумна, чом невесела?
Не лунає предзвін
Кришталевих кухлів з медом.
Стихла пісня, посмутнів
Люд простий, мов хмарне небо.
А було ж то... Ой було:
Тільки вечір – пісня в небо,
І лунав на все село
Сміх бадьорий і веселий.
Парубки, мов ті дуби,
Щірі, мужні і красиві.
В лад дівчата їм були –
Чемні, лагідні,щасливі.
Що ж то скоїлось у нас?
Чом дівчата, як звірята?
Чом лунають повсякчас,
Не пісні, а лайки кляті?
Чому сміттям занесло
І серця, й міста і села.
Чом панує не любов,
А жорстока лють «дебела»?
Запитань тих, ох, немало,
Але відповідь не жди:
Доки сонечко не встало,
Роса очі їсть завжди.
1992- 14.10.1994 г.
Проникливо. Майстерно розкрили тему прислів*я! Та надія є, настануть часи- буде мир, залунають передзвони й пісні.
