Ту пору року бачиш ти в мені,
Листва де жовта, котрій вийшов час,
Тремтить гілля, вітри ж бо крижані,
Пташок, в руїнах хорів, голос згас.
В мені ти вловиш сутінки доби,
На заході що зникне, сонцю вслід,
Ніч котру схопить, повна чорноти,
Та ж смерть, в якій пізнають спокій всі.
В мені ти вловиш відблиски вогню,
На попелі від юності його,
Мов ложе, де скінчить він путь свою,
Тим знищений, живився від чого.
Це зрозумій, кохай тепер сильніш,
Те джерело, що не побачиш більш.
15.02.2023 Гречка Віталій
Sonnet 73
That time of year thou may'st in me behold
When yellow leaves, or none, or few, do hang
Upon those boughs which shake against the cold,
Bare ruin'd choirs, where late the sweet birds sang.
In me thou see'st the twilight of such day,
As after sunset fadeth in the west,
Which by-and-by black night doth take away,
Death's second self, that seals up all in rest.
In me thou see'st the glowing of such fire
That on the ashes of his youth doth lie,
As the death-bed whereon it must expire
Consum'd with that which it was nourish'd by.
This thou perceiv'st, which makes thy love more strong,
To love that well which thou must leave ere long.
William Shakespeare
ID:
973916
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.02.2023 17:34:08
© дата внесення змiн: 05.03.2023 12:51:26
автор: Віталій Гречка
Вкажіть причину вашої скарги
|
